У світі онлайн-освіта стає дуже популярним способом вкладення часу, не менш популярним, ніж бари, спортзали, виїзди за місто, перегляди політичних дебатів та футбольних матчів. Кризові періоди примушують людей шукати додаткові знання, оскільки вони реально зіштовхуються з межами власної компетентності. Освіта дає можливість більш тверезо і без помилкових ілюзій оцінювати прочитане, побачене, почуте, пережите. Одним із основних драйверів політичного, економічного, технологічного розвитку є орієнтування на чужий досвід (по суті, легальна форма плагіату), який можна перейняти, зокрема, й здобуттям спеціалізованої освіти. І вже зовсім неможливо без належної освіти винаходити та впроваджувати власні інноваційні методи роботи.
Прочитавши статтю М.Девдери "Грав баян…" (DT.UA, №2, 2013 р.), набрався сміливості висловити деякі думки щодо стану освіти в Україні. Маючи 36-річний досвід педагогічної роботи, хочу поділитися своїми висновками.
Строки из юморески Павла Глазового "Грав баян, і дві гітари грали, і співала мамина кума..." всплывают в моей памяти отнюдь не тогда, когда вспоминаю проводы в армию, — они приходят вместе с воспоминанием об одном из методических семинаров. Тогда и в самом деле играл баян. И не на "шестом вопросе". Даже не в ходе традиционного для таких оказий "воспитательного мероприятия". Играл он посреди урока украинского языка...
Новина про те, що в школу повертається медогляд, стала несподіванкою. Здавалося б, ідея з усіх боків хороша: віднині жодна дитина не вислизне з-під пильного ока ескулапів, а батьки не витрачатимуть час на похід з улюбленим чадом до поліклініки (не треба відпрошуватися з роботи, не доведеться сидіти в черзі). Тепер усі ці турботи ляжуть на плечі школи, а конкретно — класної керівниці Марії Іванівни.
Головна 
