Я хочу розповісти Вам про одну героїчну людину, кавалера 3-х орденів слави, героя Радянського Союзу і нашого земляка-Палія Петра Петровича..

      З перших днів Великої Вітчизняної війни Петро Палій став бійцем мінометної роти 45-полку 155-ї стрілецької дивізії. Радіо повідомляло, що ворог бомбардує міста й села нашої Батьківщини. Бомби впали й на село Сергіївку, де у Палія знаходилися старенька хвора мати, брат, сестра. Бити ворога! – таке бажання сколихнуло душу. Та довелося Палію і його товаришам ще довго займатися учбово – бойовою підготовкою. Бійці рвалися на фронт, раз-у-раз запитували своїх командирів і політпрацівників, коли їхню частину пошлють у бій, а коли чули відповідь, що треба їм вчитися воювати, заперечували:

<!--[if !supportLists]-->-          <!--[endif]-->Ми комсомольці! Ще до війни вчилися військової справи! Нас навчили в Тсоавіахімі стріляти, кидати гранати, долати водні рубежі! Головним аргументом було:  Які ж ми патріоти, якщо сидимо в тилу!

Та лише тоді, коли гітлерівці були розгромлені під Сталінградом, коли наші війська розпочали наступ на Кавказі, 155-а дивізія, в якій служив Палій, була перекинута на цю ділянку фронту.

      У вересні 1943 року розпочалися жорсткі бої за Новоросійськ. Командир роти наказав мінометному розрахунку молодшого сержанта Палія подавити вогневі точки ворога на висоті Сахарній, які перешкоджали наступові у напрямку Мисхако. По коліна в багні, змоклі до нитки, мінометники Палія зайняли позицію і відкрили вогонь по ворогові. Завдання було виконане. За вміле керівництво і мужність сержанта Палія було нагороджено орденом Слави ІІІ ступеня.

      Наприкінці 1944 року мінометна рота, в якій знаходився і розрахунок старшини Палія, на околиці міста Чопа в Закарпатті опинились в тилу у ворога. Всю добу, замаскувавшись, мінометники нічим не виявили присутності, а вранці, коли наші частини перейшли в наступ, сміливці несподівано вдарили по ворогу. В цьому бою особливо відзначився старшина Палій. Він знищив вогнем з автомата до десятка гітлерівців. Мужнього воїна було нагороджено орденом Слави ІІ ступеня.

      Петро Палій брав участь у визволенні Західної України та Західної Білорусії. Коли зав’язався бій за важливий опорний пункт, Палій одержав завдання – зайти у фланг ворожого угрупування і накрити його мінометним вогнем. Вже сутеніло, коли ведучи вогонь, Палій помітив групу Гітлерівців. Зайшовши їм у тил, наші бійці на чолі з Палієм сіконули з автоматів по ворогах. Ті розгублено заметушились, а Палій грізно гукнув, щоб вони кинули зброю і здавались. Відважні мінометники обеззброїли і привели в штаб полку близько роти гітлерівців.

      Старшина Палій був удостоєний ордена Слави І ступеня.

      Після закінчення війни Петро Петрович Палій демобілізувався, оволодів мирною професією водія автомашини, довгий час трудився в Дніпропетровській автоколоні. Його часто можна було бачити в колі молоді, якій він розповідав про воєнні події.