Великі маневри - 1 Вересня 2013

Але чи завжди до наших дітей потрапляють найкращі, якісні підручники? Чому рік у рік батькам доводиться докуповувати, на прохання вчителя, щось на додачу, а то й замість виданого в школі? Чи можна зразу отримати за державний кошт хорошу навчальну літературу, яка б задовольняла всіх — і вчителів, і учнів? Від кого залежить, чи потрапить у портфель кожного школяра якісна книжка?

За логікою речей, усе має відбуватися приблизно так: автори пишуть підручники — школи аналізують пропозицію, вибирають найкращі і закуповують їх у видавництв. Але насправді все набагато складніше. Школа взагалі відсторонена від вибору. Вона не може нічого самостійно закупити. Керує процесом добору та закупівлі підручників Міносвіти. Безпосередньо цим питанням займається науково-методична установа МОН — Інститут інноваційних технологій і змісту освіти (ІІТЗО).

Формально педагоги мають право вирішувати, підручник якого автора використати в роботі. Наприкінці кожного навчального року відправляють заявки на підручники до вищих інстанцій. А насправді отримують те, що приходить за рознарядкою. І часто — далеко не найкраще. "У нас буває, що один і той самий предмет щороку вивчаємо за підручниками різних авторів, — розповідають учителі. — Програма, звісно, одна, але в кожного підручника — свої особливості. І якщо все влаштовує в одного автора — навіщо міняти коней на переправі?".

Та якби навіть учителі й могли вибирати — то з чого? По-перше, хто показує їм усі варіанти підручників із конкретного предмета? Купити новинки самостійно й порівняти — не вистачить учительської зарплати. Електронні версії книжок недоступні. Навіть на сайті ІІТЗО розділ "Електронні підручники" вражає своєю порожнечею. Міносвіти на власній інтернет-сторінці дало тільки посилання на сайти видавництв, де можна побачити електронні версії підручників для першокласників.

Отже, природний відбір кращих підручників безпосередньо споживачем не працює. Натомість на ринку навчальної літератури застосовується зовсім інша схема. Вся вона зав'язана на Міністерстві освіти. Це відомство володіє двома важливими інструментами регулювання ринку підручників — видачею грифів (дозволів на використання в школі) та розподілом коштів, які держава виділяє на закупівлю навчальної літератури.

Ситуація з видачею грифів серйозно турбує спільноту. Недавно голова комітету ВР з питань науки та освіти Л.Гриневич змушена була звернутися до прем'єр-міністра з листом, де окреслила основні проблеми, з якими зіштовхуються автори підручників і видавництва при отриманні грифів. Найболючіша — невиправдане зволікання з розглядом питання. Є позитивні висновки предметних комісій та експертів, усіх формальностей дотримано — а підсумкового "папірця" від МОН немає. Замість належних за законом 115 днів деяким видавництвам і авторам доводиться чекати на гриф рік і більше. Тоді як інші видавництва отримують жаданий "папірець" дуже оперативно. І, доки менш удачливі конкуренти очікують, щасливчики монополізують ринок виробництва навчальної літератури й попутно отримують третину замовлень на її видання. Список жертв такої ситуації, доданий Лілією Гриневич до звернення до прем'єр-міністра, займає 15 сторінок. Це сотні авторів і десятки видавництв.

На інформаційні запити потерпілих МОН або не відповідає взагалі (як у випадку зі зверненням Асоціації книговидавців України), або відбувається відписками. З журналістами з цього приводу міністр освіти більш балакучий — цитує Конфуція, запевняє у відданості інтересам дітей та освіти, говорить про професіоналізм видавництв, які проходять "горнило конкурсу". Загалом, уже традиційна в таких випадках словесна еквілібристика, розрахована на те, що співрозмовники не є професіоналами у сфері книговидання і не знають багатьох нюансів. Отже, не можуть поставити незручні запитання.

Інший, не менш важливий важіль регулювання ринку підручників — розподіл між видавництвами держзамовлення на їх купівлю. Яка саме навчальна книжка (отже, і видавництво, що її лобіює) варта підтримки держави, вирішує Всеукраїнський конкурс рукописів підручників. Книжки, які посядуть перше та друге місця, отримають жаданий гриф і замовлення на друк.

Тому цілком зрозуміло, що такий конкурс має проходити "на засадах відкритості, прозорості й гласності" (Положення про Всеукраїнський конкурс рукописів підручників для учнів 5—9 класів загальноосвітніх навчальних закладів", затверджене МОН, далі — Положення). Зовні все виглядає ніби демократично. До складу предметних експертних комісій входять учителі, вчені (імітація участі педагогічної громадськості у виборі). Експертні висновки до кожного рукопису складають не тільки члени комісії, а й НАН, НАПН України.

Зазвичай важко знайти людей, котрі б працювали в системі освіти (тобто залежали від МОН) і були б готові оприлюднити інформацію про те, що відбувається за лаштунками конкурсу рукописів підручників. Далі сумних історій з рефреном "тільки не для друку, ви ж розумієте..." розмова звичайно не заходить. Але цього року несподівано до редакції звернулася автор відомих усій країні підручників із хімії, заслужений учитель, професор, доктор педагогічних наук Ніна Буринська. На недавньому конкурсі серед восьми рукописів підручників із хімії для 7-го класу її підручник посів останнє, сьоме місце (оскільки друге поділили між собою два підручники). "Я не добиваюся перегляду рішення комісії. Я хочу справедливості", — пояснила мету свого звернення до редакції автор.

Висновок В. "Підручник у цілому відповідає сучасним науковим уявленням, але містить велику кількість фактичних помилок, неточностей, некоректних висловлювань. Деякі місця підручника суперечать одне одному", "Пропозиція проведення домашнього експерименту... не відповідає вимогам техніки безпеки", "Підручник перевантажений загальнофілософськими роздумами, прикладами, а також відомостями, що не мають відношення до хімії"...

Вгадайте, де рецензії на підручники-переможці, а де — на аутсайдера, котрий посів останнє місце? Дивно, але рецензія А дана на рукопис Н.Буринської, який зайняв сьоме місце, Б — на рукопис, що зайняв перше, В — друге місце. Не обмежившись загальними зауваженнями, робоча група Інституту фізичної хімії НАН склала додаток до свого висновку, в якому деталізувала зауваження до багатьох рукописів. Підручник Н.Буринської у шестисторінковий "розбір польотів" не потрапив.

Не менше цікавих відкриттів містить і експертний висновок Академії педнаук. До "найслабшого" підручника конкурсу (Н.Буринської) у представників НАПН немає жодних претензій. За всіма пунктами — мотивація навчання, доступність, дидактика, методика, розвиток, виховна функція — плюси. Понад те, шановні експерти склали свій рейтинг підручників. І в ньому наш аутсайдер, як і реальний переможець, посів перше місце.

Крім НАН і НАПН, свої висновки про подані на конкурс рукописи дають і члени предметної експертної комісії. До неї входять учителі, працівник ІІТЗО та кілька викладачів підконтрольних МОН університетів. Чого тільки не знайшли старанні члени комісії в рукописі! Є досить оригінальні зауваження: "деякі малюнки мають написи іноземною мовою... і, навіть, рекламують іноземного виробника", "звертаємо увагу на використання надто яскравих кольорів, що подразнюють зір", "українознавчий компонент рукопису реалізований частково".

Як з'ясувалося, не все гаразд у рукопису, що програв, із погляду науки й методики (куди ж дивилися представники двох академій?). Як видно з оцінного листа, підручник Н.Буринської весь у "незадовільно" за п'ятибальною системою. Пильні члени комісії поставили по два бали (інколи з хвостиком) і за науковість змісту, і за виховний аспект, і за мотивацію навчальної діяльності, і за логіку, і за дидактику...

Пригадуєте підручник з рецензією В, який посів друге місце в конкурсі? Так от він — "хорошист". Четвірочку з хвостиком, як не дивно, отримана ним навіть за "чіткість структурування навчального матеріалу". Науковість матеріалу трохи "підкачала" — 3,6 бала. Зате за "зв'язок із життям" майже "п'ятірка" — 4,7.

Розуміючи, що довести або спростувати зауваження до рукопису Н.Буринської, викладені вище, практично нереально через їх абстрактність, ми звернулися в Міносвіти з проханням роз'яснити інші, більш конкретні зауваження з експертного висновку. І проілюструвати їх прикладами з рукопису. Чиновники МОН переадресували наш запит в ІІТЗО. Після наполегливих дзвінків із редакції ми отримали відповідь за підписом О.Удода. В ній є дуже цікаві місця.

Зауваження "Автор допускає нешанобливе звернення до учнів", процитоване в нашому запиті, пояснили тим, що "в рукописі автор звертається до учнів на "ти". Навряд чи можна вважати це неповагою до семикласників. Як пояснила Н.Буринська, до учнів 1—9 класів саме так звертаються вчителі. Крім того, "ти" означає, що мається на увазі конкретний учень, а не весь клас. Але так чи інакше — цей недолік не є принциповим, його можна було б легко усунути.

У висновку НАН зазначено, що всі рукописи використовують однакову термінологію. Вона відповідає Держстандарту 2439-94, хоча практично й не використовується в наукових публікаціях та вищій школі. Робоча група академії порекомендувала звернутися до Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації з приводу скасування чинного Держстандарту.

Хімічні помилки, виявлені в рукописі, теж видаються притягнутими за вуха. Наприклад, у тексті рукопису є опечатка. Річ в одній маленькій цифрі — індексі біля символу хімічного елемента. Зрозуміло, що у формулах дрібниць не буває. Але тут-таки в макеті рукопису зроблено виправлення від руки — дописано загублений індекс. Його ніби "не побачили" уважні експерти. Або, наприклад, як хімічна помилка наводиться малюнок, на якому зображено перевернену догори дном банку, частково заповнену водою. Судячи з тексту до малюнка, вода має займати одну п'яту об'єму банки. На думку експертів, заштриховано більше. Незрозуміло, як вимірювали об'єм на малюнку члени комісії. Оскільки заштриховані і широка частина банки, і звужена шийка, лише лінійкою тут не обійтися.

"Із зауваженнями з приводу хімічних помилок я звернулася до директора департаменту загальної середньої і дошкільної освіти О.Єреська, — розповідає Н.Буринська. — Тим більше що він — голова конкурсної комісії і хімік за освітою. Олег Вікторович дуже скрупульозно вивчив кожну сторінку, зазначену в зауваженнях експертів, і жодної помилки не знайшов. Порадив мені написати свої роз'яснення до кожного зауваження. І зберігати в себе цей документ".

Ось тут голова конкурсної комісії має рацію. Тому що, згідно з Положенням про конкурс рукописів підручників, його учасники мають право подати апеляцію тільки на процедуру конкурсу. А на висновки експертів — ні. Але як можна оскаржувати процедуру, якщо в засіданні експертної комісії автори не беруть участі, тому що всі рукописи зашифровані, а члени комісії не повинні знати, чий підручник розглядають? У такій ситуації можна оскаржити хіба що склад комісії.

Відомі випадки, коли підручники-переможці не отримували держзамовлення, а от аутсайдери друкувалися за державний кошт. Про це повідомила ще в грудні 2011 р. Рахункова палата, публікуючи результати свого аудиту за 2010—2011 рр. "Непрозорою є і процедура конкурсного відбору підручників та ухвалення рішень про їх видання. Так, на випуск 24 підручників, які не подавалися на конкурс або не стали в ньому переможцями, з порушенням чинного законодавства використано 30,9 млн грн. Водночас у 2010 р. не видано 20 найменувань підручників-переможців і 50 — у 2011-му. Однак, не забезпечивши своєчасного спрямування коштів для планомірного виготовлення підручників, МОНмолодьспорт уникло відповідальності, передавши всі повноваження в цій сфері Інституту інноваційних технологій і змісту освіти. Разом з тим ця установа, належним чином не організувавши вчасне виконання поставлених завдань, надавала дозвіл видавництвам на комерційний друк. Як наслідок, вартість підручника зростала два-три рази".

До речі, Указом президента до Дня незалежності фігуранти цієї історії "за вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм" отримали державні нагороди: міністр Табачник — орден князя Ярослава Мудрого ІV ступеня, а директор ІІТЗО О.Удод — почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України".

Очевидно, що в ситуації жорсткої централізації управління у сфері освіти мріяти про справжній ринок підручників, отже — про здорову конкуренцію та підвищення якості, не доводиться. Очевидно також, що експертизою рукописів підручників мають займатися незалежні від МОН експертні ради. А вибирати схвалені експертами навчальні книжки — безпосередні їх споживачі, тобто школи. І саме їм, а не МОН, держава повинна спрямовувати кошти на закупівлю навчальної літератури. Підручники, яких ніхто не купує, можна було б сміливо позбавляти грифів.