Учитися в коледжі - це престижно? - 23 Квітня 2013

«Будеш погано вчитися, підеш до ПТУ», – ці погрозливі слова з вуст батьків чув ледь не кожен радянський учень, і, варто сказати, ця фраза на багатьох наводила жах, що сприяло хорошій успішності школярів СРСР. Адже «петеушник» звучало образливо й часто засвідчувало, що людина «зірок з неба не хапає», тому й пішла здобувати робітничу професію.

Із розвалом Союзу багато що змінилося, зокрема, і в освітній сфері. Поряд із профтехучилищами почали відкриватись навчальні заклади із заморською назвою «коледж». З екранів телевізорів красиві й успішні багатії з далекого Беверлі Хілз залюбки хвалилися тим, що вступили до коледжу.

Змінилась і концепція навчання спеціалістів, розширився спектр їхніх майбутніх професій. Та й кількість самих коледжів стрімко зросла завдяки приватному сектору освіти. Дехто ще й досі не зрозумів, чим коледж відрізняється від ПТУ, окрім, власне, назви. Але різниця таки є. Коледж – це вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ інституту чи університету, в якому можна здобути ступінь молодшого спеціаліста, тобто отримати початкову вищу освіту.

У ПТУ ж можна отримати лише середню спеціальну освіту. Випускник ПТУ, щоби здобути ступінь бакалавра, повинен вступити на 1-й курс університету, а випускника коледжу можуть зарахувати на 2-й і навіть 3-й курс навчання за спорідненою спеціальністю. Профтехучилище навчає студентів за технічними напрямами, у той час як у коледжі можна здобути й гуманітарну спеціальність. Водночас коледж відрізняється і від інституту – передусім скороченим терміном навчання, проходженням трудової практики та підвищеною увагою до виховної роботи – адже студенти коледжів по суті ще школярі й потребують особливої уваги та підтримки з боку викладачів.

Із кожним роком охочих навчатись у коледжах України стає все більше. Спробуємо з'ясувати, з чим пов’язана ця тенденція. Для цього нам доведеться зняти „рожеві окуляри”, які так люблять носити юні та недосвідчені, і вдягнути окуляри з двоопуклими лінзами, аби прискіпливо подивитися на вітчизняний ринок праці. І що ми бачимо у пропозиції? Навалу економістів, юристів, журналістів, маркетологів і менеджерів, трохи міжнародників і психологів, жменьку-другу культурологів і дизайнерів. Усі інші, що засвідчує величезна кількість талант-шоу на наших телеканалах, співають і танцюють.

А тепер подивимося, кого шукають роботодавці. Як не дивно, співаки їм потрібні рідко. Цікавлять нинішніх роботодавців хороші програмісти, водії, продавці продовольчих товарів, спеціалісти «зі спілкування з держорганами», токарі, електрозварники, конструктори-механіки, будівельники… Вони – справжній дефіцит. Попит є й на малярів-штукатурів, збиральників меблів, касирів, офіціантів, поварів. На сьогодні ж маємо ситуацію, коли половина випущених магістрів – економісти, юристи, менеджери та міжнародники. Звідси така кількість безробітних. Окрім незатребуваності власної професії, випускник-магістр часто зіштовхується з іншою проблемою – роботодавці шукають молодь із досвідом роботи, а в нього, розумного магістра нехай навіть із червоним дипломом, такого досвіду немає.

Усвідомлюючи реалії сьогодення та зважаючи на кон’юнктуру ринку праці, усе більше випускників старших класів зупиняють погляди на коледжах, в яких можна швидко опанувати актуальну професію. Адже зараз спостерігаємо значний брак практиків, у той час як теоретикам просто ніде працювати: фінансування науково-дослідних робіт із боку держави – мізерне, а приватні підприємства зазвичай потребують лише кількох штатних аналітиків чи консультантів, а то і звертаються до послуг людини «зі сторони». Звичайно, за високоосвіченого логіста, маркетолога чи фінансового консультанта, який заробить для фірми мільйони, роботодавець готовий навіть поборотися з конкурентом. Інша річ, що фінансових консультантів чи маркетологів потрібно зовсім небагато.

Справді ж великий попит є, наприклад, на хороших продавців, послугами яких користується бізнес усіх рівнів. Продавець потрібен і в дорогому автосалоні, і в переході метро. А от до послуг маркетолога звернеться далеко не кожен власник бізнесу. Вочевидь, в умовах кризової економіки штат аналітиків на підприємствах значно скорочується, цінується вузькопрофільна підготовка кадрів, а особливо – їхні «реальні», практичні навички.

Тож, актуальність навчання в коледжі не залишає сумнівів. Думку коментує директор київського коледжу «Освіта» при Університеті «Україна» Світлана Смолянова: «Фахівці середньої ланки займають усе більш вагомі позиції в економіці та соціальній сфері, сприяють зростанню високотехнологічного виробництва. Своїм студентам важливість їхніх професій я пояснюю на прикладі. От у медицині є медсестра, на яку покладається лікар. Він – теоретик, стратег, він знає, яких заходів потрібно вжити, щоб вилікувати людину, але практичну роботу з хворими – уколи, перев’язки, крапельниці – здійснює медсестра, ота середня ланка, на якій фактично все і тримається...”.

Також серед переваг навчання в коледжі – доступна ціна та коротший термін навчання, який дозволяє швидше перейти до практики та набути професійної компетентності. А це за умови жорстокої конкуренції на ринку праці – неабияк важливо. Адже в той час, як магістри лише закінчують навчання, випускник коледжу вже має реальний трудовий досвід, який для роботодавця важить більше, ніж освітньо-кваліфікаційний рівень найманого працівника.

Про важливість поєднання роботи з навчанням почали говорити все частіше. Факти історії вказують на те, що більшість успішних людей починали трудову практику ще в юні, а то й дитячі роки. А теорію часто опановували, уже будучи фахівцями своєї справи. Наприклад, найкращий бізнесмен ХХ століття Генрі Форд почав ремонтувати годинники сусідам у 15 років, на чому й заробив свої перші гроші. За даними кадрових агентств, 48 % успішних топ-менеджерів починали працювати у віці 16‑19 років. Тобто, є сенс спочатку стати професіоналом своєї справи, а вищу освіту завжди можна здобути: для підвищення кваліфікації, загального розвитку, для сатисфакції чи з інших міркувань.

Колишнє ПТУ у свідомості мас досі асоціюється із професіями зварника, столяра, автомеханіка, кухаря, перукаря. Такі спеціальності і в наші часи опановують переважно в державних училищах. У столиці це, наприклад, Київське вище професійне училище швейного та перукарського мистецтва, Київський механіко-металургійний технікум, Київське вище професійне училище деревообробки, Київське обласне вище професійне училище харчових технологій та ресторанного сервісу та ін. Хоча з-поміж десятка старшокласників на «непрестижний» фах кухаря чи зварювальника погодиться лише один, варто сказати, що ці професії мають реальний попит на ринку праці, що засвідчують факти, точніше – заробітна плата. У той час, як медик чи педагог, працюючи в держустанові, у середньому заробляє 1500 грн і 2500 грн на місяць відповідно, місячна зарплата сантехніка чи електрика в Києві становить 5000–6000 грн.

Утім, на відміну від ПТУ, спектр спеціальностей у коледжах сягає пари сотень найменувань. Тож тим, хто хоче здобути престижну професію, є з чого вибрати. Особливо широкий перелік спеціальностей у приватних коледжах. Наприклад, у столичному коледжі Університету «Україна» спектр спеціальностей сягає тринадцяти. У Київському коледжі нерухомості навчаються за актуальними спеціальностями «Оціночна діяльність», «Фінанси та кредит», «Маркетингова діяльність». У Коледжі економіки, права та інформаційних технологій при Університеті «Крок» здобувають ступінь молодшого спеціаліста за напрямами «Правознавство», «Фінанси і кредит», «Бухгалтерський облік», «Економіка підприємства»…

«Випускники за спеціальністю «Фінанси і кредит» можуть працювати інспекторами з інвентаризації, державними податковими інспекторами, спеціалістами фінансових структур, спеціалістами на ринку цінних паперів, а випускники спеціальності «Комерційна діяльність» мають змогу влаштуватись експедиторами, диспетчерами з міжнародних перевезень, комерційними агентами», – розповідає директор коледжу Людмила Сумбаєва.

Що вже казати про найбільш оплачувану в Україні професію IT-спеціаліста?! Її теж можна здобути в коледжі за спеціальностями «Розробка програмного забезпечення» чи «Обслуговування комп’ютерних систем і мереж» тощо. Заробляти кілька тисяч доларів, працюючи на іноземну компанію з повним соціальним пакетом, бездоганною корпоративною культурою та можливістю підвищувати кваліфікацію за кордоном! Такі перспективи відкриває сучасний коледж перед абітурієнтом.

У нашу динамічну епоху не варто мислити стереотипами. Високий освітньо-кваліфікаційний рівень – далеко не обов’язковий атрибут успішного життя. Так, за даними газети «Дейлі мейл» в Євросоюзі найбільша кількість людей із вищою освітою проживає в Литві (92 %), у Чехії (91,1 %) та у Словаччині (91 %). Сама ж Велика Британія, яка проводила дослідження, опинилась лише на 19-му місці серед 33-х країн. Хоча, варто погодитися, рівень життя у Великий Британії та Литві різниться не на користь останньої. І це зайвий раз доводить: не так важливо, чи ти фахівець із трьома вищими освітами, чи молодший спеціаліст, основне ‑ наскільки ти любиш свою роботу та свою країну. Важливо, що ти вмієш, і чому ще готовий учитися. Бо час не стоїть на місці…