Найголовніше — це демократизувати освітянське життя, залучити до процесу суспільство, батьків. Перейти від воєн, взаємних звинувачень до творення. Слід надати більше повноважень і відповідальності опікунським радам, учителям, вченим, педрадам і вченим радам. Якщо громада села чи міста не зрозуміє, що дитсадок чи спортшкола, гімназія чи ліцей — це її турбота, нічого доброго в країні не буде. Але про все своєю чергою. Про стратега в освіті Перший. Треба переглянути роль центрального штабу — стратега в освітянському процесі. На мою думку, позаминулорічне об'єднання Міністерства освіти і науки з Міністерством сім'ї, молоді та спорту користі не принесло. Згадаймо, що саме Міністерство освіти і науки до цього вже поглинуло п'ять відомств — міністерство народної освіти, вищої і середньої спеціальної освіти, держкомітети профтехосвіти, науки і технологій та держпатент. З кожним об'єднанням проблеми дитини — учня школи, вихованця дитячого садка — відсувалися з центра уваги на периферію. Навіть суто арифметичний аналіз показує, що число фахівців, які свого часу опікувалися загальноосвітніми закладами, профтехосвітою чи технікумами, скоротилося в рази. Так бути не може. У Франції освітянський штаб у 10 разів більший, ніж в Україні. А в нас реформування Міністерства освіти і науки шляхом приєднання ще двох управлінських структур, створення окремих агенцій науки й інформатизації, інтелектуальної власності остаточно заплутали справу. Три сотні працівників МОНМС України фізично не здатні встигати за всіма змінами в освітянському та науковому середовищі. Тому дискусії навколо проблем виховання, змісту освіти й підручників, ЗНО, зростання корупції, відсталості закладів профтехосвіти в Україні ведуться постійно. Про біди освіти та шляхи їх подолання написано в усіх передвиборних програмах партій. Але віз і нині там. На думку Громадської ради освітян і науковців України (ГРОНУ), доцільним було б роз'єднати нинішнє МОНМС на Міністерство освіти і науки і Міністерство спорту. Профтехосвіту виокремити в спеціальну Агенцію з відтворення продуктивних сил, яка б спільно з роботодавцями, профспілками взяла б на себе функцію підготовки, перепідготовки робітників, в т.ч. на виробництві. Це дозволило б скоординувати діяльність не тільки 940 державних, а ще й 2 тис. приватних професійних навчальних закладів та центрів зайнятості. А сьогодні кваліфікованих робітників катастрофічно не вистачає, важлива галузь ледь скніє. В більшості обласних управлінь освіти вже навіть немає відділу профтехосвіти! Вважаю, що настав час надати університетам справжню автономію. Сьогодні у Верховній Раді зареєстровано три законопроекти про вищу освіту. Серед них — підготовлений робочою групою на чолі з академіком Михайлом Згуровським. Активну участь у його розробці брала Громадська рада освітян і науковців України. Вважаю, що парламент повинен ухвалити саме цей варіант закону "Про вищу освіту", оскільки він є найефективнішим, бо дає найбільше прав і свобод університетам. Це дасть міністерству змогу зосередитися на головному — змісті та методах, якості навчання й виховання. Насамперед у дошкільних і позашкільних, середніх навчальних закладах. Життя вимагає створення потужних, повнокровних департаментів із цих напрямів. Не можна миритися, що нині в міністерстві є різні департаменти: юридичний, кадрової роботи, взаємодії з владою та ЗМІ, а департаментів дошкілля, позашкілля й виховання, роботи з батьками немає. Де брати гроші Другий. Потребує радикальних змін система фінансування освітніх закладів. Стара радянська система фінансування була ефективна 20 років тому. Зберігати її не можна. Джерелами фінансування сьогодні є, в основному, держбюджет та кошти батьків і студентів, а також незначна частка бізнесу. У вищій школі це співвідношення приблизно 65:34:1. Роль бізнесу у зміцненні матеріально-технічної бази освіти — мізерна. А тим часом у країнах Євросоюзу в структурі бюджетів університетів частка коштів бізнесу становить 15—25%. Згадаймо, в СРСР базові підприємства плідно допомагали вишам, ПТУ і школам. Тому настав час змінити Податковий кодекс, стимулювати бізнес до співпраці з вишами, технікумами та ПТУ, дозволивши їм включати кошти на науково-технічну діяльність, підготовку кадрів у валові витрати. (Такий підхід громадськість уже запропонувала в новому законі про вищу освіту). Цей резерв оцінюється експертами в 15—20 млрд. грн. А на сьогодні з передбачених законом на 2013 р. 10% ВВП освітяни отримають близько 6, а науковці замість 1,7 — лише 0,4%. Тобто недоотримають майже 60 млрд. грн. Це може призвести до колапсу галузі. Чого навчати Третій. Найвужчим місцем в освітянській діяльності, на мій погляд, є недостатня увага до змісту освіти. Звідси й низька якість освіти, перевантаження дітей, критика такого стану справ з боку суспільства. Костянтин Ушинський стверджував, що розум — це передусім добра система знань. Як її сформувати в дітей? На часі — створення національного проекту "Ярослав Мудрий", що допоміг би вирішити проблему змісту освіти, нових стандартів, які поєднали б зусилля Національної та Педагогічної академій наук, освітян-практиків, громадських організацій. Цей проект повинен дати відповідь на головне запитання — чого навчати, скільки навчати і як навчати? Оперативне інформування учнів і студентів про нові наукові відкриття, прогноз розвитку науки і технологій, порівняння змісту освітніх програм світових лідерів освіти, відбір і подання цих матеріалів у доступній формі, зменшення масиву фактологічного матеріалу, ліквідація міжпредметного дублювання, узгодження програм із вищою школою, застосування сучасних інтерактивних інформаційних технологій — ось основні завдання цього проекту. З допомогою чого навчати Четвертий. Як повітря потрібна сучасна інноваційна індустрія технічних, інформаційних засобів навчання. Для цього слід підтримати Асоціацію виробників обладнання для навчальних закладів, поєднавши державний і приватний інтереси. Адже вже й сьогодні є унікальні розробки навчального приладдя. Доцільно скористатися можливостями наукового технопарку, створеного свого часу парламентом із цією метою. Спробуйте сьогодні купити вітчизняні штативи чи пробірки для хімкабінету, гантелі чи штангу для фізкультури, не кажучи вже про комп'ютери чи мікроскопи. А без дешевих і якісних засобів навчання бажаної якості освіти не забезпечимо. Хто навчатиме П'ятий. Назріли зміни в ставленні суспільства й держави до Вчителя, Викладача, а також в оцінюванні їхньої діяльності. Те, що слід підвищувати зарплату, робити її справедливою, передбачити надання житла педагогам, — аксіома. Невиконання Закону "Про освіту" веде до того, що кожен учитель, викладач недоотримує 3—5 тис. грн щомісяця. Без вирішення цих питань не зрушимо освітянського воза. Але й без диференціації оцінювання діяльності педагогів, стимулювання успішних, убезпечення школи від випадкових людей також не обійтися. Нині багато нарікань з боку суспільства на діяльність окремих учителів, а то й цілих колективів, а також із приводу поборів і хабарів. У зарплаті вчителя оплата за якісну роботу повинна становити не менше ніж половину, чи хоча б третину, заробітку. Замість післямови І, нарешті, слід радикально змінити ставлення до здоров'я дітей (до речі, і вчителів). Погано, якщо учень чогось не знатиме, але набагато страшніше, коли 80% дітей виходять зі школи хворими! Державна програма харчування, створення комунальних підрозділів із цією метою, скасування злощасних тендерів з відкотами на харчах, новий рухливий режим роботи навчальних закладів, обов'язкові прогулянки, фізкультпаузи, щоденні заняття фізкультурою — ось неповний інструментарій для відновлення здоров'я дітей. Прикро, що освіта і наука не стали пріоритетами цього уряду. Попередній парламент також не ухвалив ефективних рішень. Нині освітянська громада чекає нових кроків від оновлених Верховної Ради України та уряду. Не робити їх — означає назавжди відстати від темпу життя глобалізованого світу.
|
Головна 
