Дистанційне навчання - освітня панацея чи маркетинговий хід? - 21 Грудня 2012

Для багатьох не секрет, що світ за одне століття настільки змінився, що класно-урочна система і авторитетно-монологічна модель викладання просто не встигають за приростом інформації, зміною вимог ринку праці, трансформацією стандартів підготовки учнів та студентів. Сучасні дослідники освітніх проблем пояснюють це тим, що новочасна шкільна та університетська система була здебільшого орієнтована на індустріальне виробництво, тоді як сьогодні величезного значення набули інформаційні та комунікаційні системи і технології, що вимагають діалогу, гнучкості підходів та нелінійних методів роботи із людьми. Зокрема, про це добре розповідає британець сер Кен Робінсон у своїй знаменитій презентації про зміну освітніх парадигм.

Усвідомлення кризи традиційної школи і необхідності системних змін у методиці і технологіях прийшло і до освітніх чиновників з ЄС. Наприклад, у виступі європейського комісара з питань освіти, культури, багатомовності й молоді Андрулли Вассіліу мова йде про розвиток дистанційних мереж спілкування та обміну досвідом вчителів, інноваційних комунікативних проектів для залучення школярів у поза навчальний час (eTwinning та ін.).

Серйозність проблеми реформування шкільництва доводить і її суспільний резонанс. Для прикладу можна згадати про громадську ініціативу Radical SchoolChange, яка вимагає не просто переформатування викладання у школі, але змінити громадське ставлення до навчання (об’єктивувати його) та переглянути логіку педагогічної діяльності – від «конвеєрного виробництва» слухняних людей системи, до рішучих інноваторів та непосидючих винахідників.

«Сьогодні всі, хто має причетність до шкільної освіти – вчителі, учні, батьки і навіть міністерські чиновники – розуміють, що стара система більше не працює. Слід чесно зізнатися, що вона давно стала контрпродуктивною. Відомі приклади агресії, які стали звичайними у багатьох школах, – найкращий доказ. Нам хочеться повернути не конфліктний по своїй природі процес обміну знаннями із зони бойових дій на мирні території», – розповідає один з ініціаторів проекту Radical SchoolChange Ян Ріцема.

У підсумку бачимо, що інформаційно-комунікаційні технології сьогодні є не стільки модним трендом, актуальним доповненням до освітніх практик, скільки дуже вчасно знайденим інструментом здійснення освітніх реформ, знаряддям вдосконалення процесу навчання/виховання.

На перше місце і за популярністю, і за перспективністю сьогодні можна поставити згадувану нами Академію Хана, The Khan Academy, яка дуже проста в користуванні і має безліч тематичних блоків. Саме її успіх та некомерційний характер найпереконливіше доводять, що революція в освіті не за горами і явно буде здійснюватися за допомогою інформаційних мереж. Між іншим, всім охочим можна рекомендувати пройти декілька курсів і перевірити свої знання із шкільних предметів – дуже захоплює. Не кажучи вже, що добірка лекційних матеріалів просто і зі смаком здатна заповнити прогалини у знаннях з фізики, математики, історії, економіки та комп’ютерних наук. На користь проекту також говорить той факт, що по всьому світу знаходяться добровольці, які готові безкоштовно перекладати лекції і додавати контент.

Схожим за задумом, але дещо глобальнішим, є медіа-проект Open Culture. Його родзинка у тому, що навчальний контент не створюється спеціальною групою, а використовується готовий. Ресурс просто акумулює інформацію (лінки) про лекції, курси, семінари, які знаходяться у відкритому доступі, провідних університетів світу. Окрім того, Open Culture пропонує своїм користувачам більш «легкий» контент – мовні курси, безкоштовні сертифікатні програми, записи виступів відомих людей, аудіо книги тощо.

«Як це не парадоксально, але багато західних університетів робить свої курси доступними для користувачів через Інтернет, і часто безплатними. Це робиться для того ж, для чого і корисні безкоштовні комп’ютерні програми – щоб привчити користувача до певної системи, структури. Так і в університетах – вони роблять таку структуру курсів, щоб коли людина вивчилась і захотіла продовжити й отримати, наприклад, повноцінний ступінь магістра, вона прийшла саме в той університет, за чиїми курсами вона навчалась», – розповів під час Фестивалю інноваційних проектів«Sikorsky Challenge 2012» один з директорів компанії Exigen ExpertMarkets Слава Крітов.

Сьогодні точної схеми комерційного успіху в сегменті дистанційної освіти немає, тому можна зустріти зовсім різні моделі запровадження дистанційного навчання, при чому не є виключенням, коли один університет одразу здійснює декілька таких моделей. Наприклад, університет Стенфорду має як повністю розроблені безплатні курси (включно з лекціями, розкладом, навчальними та екзаменаційними завданнями і програмним забезпеченням) – Stanford Engineering Everywhere, так і онлайнові курси за гроші, наприклад, в рамках Stanford Center for Professional Development, які дозволяють отримувати навчальні кредити і претендувати на документ, який засвідчує фактпрослуховування курсу.

Схожу картину ми бачимо і в Європі. В одному з кращих британських вишів, університеті Оксфорду, кожен бажаючий може записатися на онлайн курс, припустимо «Вступ до філософії», і за 210 – 285 фунтів стерлінгів прослухати його (за ту ж ціну можна послухати курси з права, економіки, археології та інших дисциплін). За це слухач отримає 10 пунктів «FHEQ level 4» за схемою Credit Accumulation and Transfer Scheme (CATS) (детальніше про це тут). Можна послухати британських викладачів і безплатно (хоч і без кредитів та навчальних матеріалів), якщо пошукати обрані курси на сайтах факультетів. Ось, для прикладу, аналогічний курс «Вступу до філософії» у викладі професора Пітера Мілікана.

«Це величезний ринок, але не зовсім зрозумілий, і тому кожен виш там працює по-своєму, впроваджує свої схеми. Немає точної схеми успіху, бо поки не ясно, хто ж стане єдиним чітким переможцем. Сама ж система особлива цікава для людей тим, що безкоштовні навчальні матеріали досить багато економлять грошей. Для прикладу, у США на підручники студент може витратити до декількох тисяч доларів на рік, тобто 200-300 доларів коштує одна книга, а це відчутно», – додав Слава Крітов.

У ХХІ столітті американські університети пішли далі і навіть здійснили спробу запровадити онлайн школи для обдарованих дітей, які б доповнили прогалини у змісті шкільної освіти. Піонером тут є відомий університет Стенфорду. Ще у 2006 році він запустив проект The Stanford University Online High School, який має на меті дистанційно навчати талановитих дітей з усього світу і використовувати всезагальну тенденцію молоді до «постійного сидіння в Інтернеті» їм на користь.

«Ця програма надає шанс дітям із сільської місцевості, слабких шкіл та із закордону отримати якісну освіту. Вона надає шанс тим дітям, які розуміють, що їх локальний освітній ресурс вичерпано», – пояснював у далекому 2006 році заступник керівника освітніх програм для обдарованої молоді Стенфордського університету Раймонд Равайла.

Чи не єдиним недоліком такої системи, хоча і не дуже вражаючим для американців, є ціна за навчання – 12 000 доларів США на рік. Така ціна майже повністю виключає можливість навчання у Стенфордській школі людей з т.зв. «третього світу», де за аналогічні кошти можна здобути хорошу університетську освіту.

Не дивлячись на зручність, відносну економічність та позитивний потенціал до подолання рецидивів стандартизованого навчання та тестування, впровадження системної та всезагальної дистанційної освіти має свої недоліки. Більшість із них пов’язані із ризиком нівелювання соціалізуючої функції колективу та можливою гіподинамією у зв’язку із відсутністю обов’язкових занять із фізичної культури. Втім, і ці недоліки можна компенсувати, за умови активної позиції батьків, чи тренерів.