Зазвичай о 18-ій офіс кельнської фірми, в якій працює програміст Олексій Добрушин, пустіє, адже робочий день добігає кінця. Однак свій комп’ютер чоловік вимикати не поспішає. «Маю дописати важливу програму, - пояснює Олексій. - Іноді програми дають збій й ми мусимо налагоджувати їх, незважаючи на кількість відпрацьованих годин». До таких понад-годин програміст уже звик: «Життя не запрограмуєш, але внести свої корективи можна. Ті години, що накопичуються понад норму, маємо право в подальшому використати на власну користь. Скажімо, я можу в якийсь день піти з роботи трохи раніше, щоб встигнути забрати доньку з балету, або піти із сином на спорт». Ось уже понад десять років Олексій разом з кількома іншими українськими програмістами працює в одній із кельнських компаній. Усі вони – колишні випускники Національного технічного університету України КПІ і приїхали до Німеччини за програмою «Зелена карта», яка діяла впродовж 2000-2004 років. На відміну від американської «Зеленої карти», якою могли скористатися люди багатьох професій, німецька програма призначалася лише для програмістів (Green Card für IT-Fachkräfte). Дмитро та Марія Ременюки – одні з перших українських фахівців у галузі ІТ-технологій, що скористалися «Зеленою картою». Уже тринадцять років вони мешкають у Німеччині. У розмові Дмитро розповів про свій досвід роботи й життя у Німеччині: «У цілому я задоволений своїм робочим місцем, адже маю можливість працювати за фахом. До того ж моя робота є гарантом гідної зарплатні. Важливим пунктом є також висока соціальна захищеність. У випадку втрати роботи, пропрацювавши на фірмі багато років, працівник отримує фінансову допомогу (Аbfindung) – це та сума, яка дозволяє людині годувати свою сім’ю під час пошуків нового місця праці». Вольфґанґ Нойманн, один із менеджерів компанії, колишній керівник німецько-голландської фірми, на якій працюють українці, у розмові розповів, що познайомився з Дмитром та Марією Ременюками, коли ті були ще студентами. Згодом їхні спільні проекти переросли в тісну співпрацю. «Українські колеги виконували поставлені перед ними завдання на високому професійному рівні, і це дало їм змогу отримати постійні робочі місця на німецькій фірмі», - прокоментував Вольфґанґ Нойманн. Та життя у будь-якій країні складається не лише з роботи. Особливо це стає відчутним, коли в сім’ї народжуються діти. Стабільність, якісне медичне забезпечення, розміреність життя у Німеччині - це ті переваги, які найбільше цінує Марія Ременюк. Хоча життя в чужій країні складається, звісно, не лише з одного позитиву. «Різниця менталітетів часом перешкоджає зближенню з іншою культурою», - зауважує Марія, мама трьох дітей. Нині жінка перебуває у декретній відпустці, доглядає десятимісячного сина і критично дивиться на ситуацію з садочками у Німеччині та групою продовженого дня у школі: «Працюючи на повну ставку, мамі ніяк не встигнути забрати дитину з садочка до 16-ої години, а переважно саме о цій порі садки та групи продовженого дня у школах закриваються. На загальних міських зборах для батьків першокласників на моє запитання, що робити батькам, які працюють повний робочий день, мені так нічого не відповіли. Лише співчутливо знизали плечима». І все ж потреба у висококваліфікованих ІТ-спеціалістах у Німеччині зростає. Про це свідчить нова програма для іноземних спеціалістів «Блакитна карта», яку запровадили влітку 2012 року і яка стосується вже не лише програмістів, а фахівців різних професій. Та чи можливо реалізувати себе у чужій державі? «Усе залежить від професії, - вважає ще один український програміст Денис Щукін. - У такій галузі, як комп'ютерна – досить просто, адже основна мова для програміста англійська, до того ж ми використовуємо одні й ті ж технології. А от медикам або юристам набагато складніше доводиться у чужій країні». З іншого боку, в Україні на ринку інформаційних технологій за ті понад десять років, які Денис живе в Німеччині, також відбулися помітні зрушення. Тож, програміст не відкидає перспективи повернення до України. «За останні 12 років український ринок IT-технологій кардинально виріс як якісно, так і фінансово. Я би з великим зацікавленням попрацював із вітчизняними професіоналами», - каже Денис.
|
Головна 
